Заснування та перші роки 1930-1941 р.р

Як все починалось. Перші роки існування.

В період індустріалізації (після 1917 року) відчувалась нестача висококваліфікованих спеціалістів з усіх галузей, особливо були потрібні інженери-будівельники і архітектори.

У 1929-1930 роках було проведено реорганізацію системи вищої освіти та на базі факультетів політехнічних інститутів та університетів були створені самостійні інститути.

Київський будівельний інститут був утворений постановами Вищої ради народного господарства СРСР № 1240 від 14 квітня 1930 року та №1321 від 3 травня 1930 року на базі будівельного факультету КПІ та архітектурного факультету Київського художнього інституту.

До нового інституту перейшла одна з провідних кафедр КПІ – науково-дослідна кафедра інженерно-будівельних наук, яка готувала фахівців з будівництва мостів, залізниць, різних інженерних споруд, санітарної гігієни та будівельних матеріалів.

Основою колективу стали 39 викладачів КПІ, які перейшли працювати в будівельний інститут. Серед них видатні вчені, практики: Микола Васильович Корноухов, Борис Миколайович Горбунов, Микола Дмитрович Жудін, а також К.К.Симінський, С.Є. Краснітський, М.С.Хуторянський, І.В.Моргілевський, О.А.Уманський та інші. Разом з викладачами було переведено 280 студентів КПІ.

З художнього інституту перейшли 15 фахівців, серед яких Олександр Матвійович Вербицький, Володимир Гнатович Заболотний, С.Я.Грабовський, Й.Ю.Каракіс, В.Г.Кричевський, П.М.Черниш, та 220 студентів. 

В перший рік існуванні в інституті навчалось 860 студентів.

З КПІ було передано також невеличку бібліотеку, геодезичний кабінет та невелику кількість дерев’яних та картонних моделей, а з художнього інституту – змістовну бібліотеку та декілька гіпсових фігур.

Як викладачі та наукові співробітники, були запрошені фахівці з інших навчальних закладів, будівельних організацій та установ Києва. Серед них доктор фізико-математичних наук Юрій Дмитрович Соколов, інженери і архітектори В.П.Гржибовський, К.А.Ратушинська, Ф.І.Фурсов, та інші, всього 25 осіб.

Новоутвореному інституту було відведено приміщення по вул. Чкалова (зараз це вулиця Олеся Гончара), яке інститут займав  з 1930 до 1934 року. З 1934 року інститут перемістився в інше приміщення на вулицю Пироговську, будинок 9 (тепер вулиця Пирогова), де займав частину будинку аж до 1963 року.

Першим очільником (з 1930 до 1935 року) був призначений партійний працівник, революціонер Євген Григорович Яковлєв.

В перші роки існування не було стабільних учбових програм і планів, не було і відповідних підручників з будівельних дисциплін. Це були роки творчих пошуків нових ефективних методів навчання. Спочатку був впроваджений лабораторно-бригадний метод навчання (без індивідуальних оцінок), дипломні проекти було відмінено. Ця система не виправдала себе. Згодом в 1933-1934 навчальному році відновились лекції, які були оголошені головною та обов’язковою складовою навчального процесу. Більше часу стало приділятись семінарам, курсовим проєктам, практичним заняттям. Відновили дипломні проєкти та іспити.

Нові спеціальності, що були утворені в інституті, вимагали створення підручників, навчальних програм. Профілюючі кафедри почали розробляти навчальні програми курсів та курсових проєктів. При написанні таких програм був використаний досвід проєктних організацій та великих будівництв, звертались також до закордонної літератури.

Одночасно із заснуванням інституту був створений так званий РАБФАК, який налічував більше 200 слухачів. Ввечері на «рабфаку» навчалась молодь, яка вдень працювала на будівельних майданчиках.

В 1939 році був утворений Народний комісаріат з будівництва (Наркомбуд СРСР), в підпорядкування  якого перейшов інститут та відтоді став називатись «Київський інженерно-будівельний інститут».

З моменту заснування до 1933 року ще не було створено окремих факультетів, а існували спеціалізації: металеві конструкції, залізобетонні конструкції, виробництво будівельних робіт, цивільне будівництво, промислове будівництво, водопостачання та каналізація, опалення і вентиляція, містобудування. В 1933 – 1938 роках було проведено ще декілька реорганізацій, після чого структура мала у своєму складі:

• Будівельний факультет (спеціальність промислове та цивільне будівництво)
• Архітектурний факультет (спеціальність архітектура будівель).

З такою структурою інститут існував до 1941 року.*

З 1935 року до червня 1941 року очільники інституту змінювались дуже часто: 1935-1936 роки – Гуляницький Л.Т., 1936-1937 роки – Тітов В.Д., 1937-1938 – Лазуков Н.В, 1938 – Шафран І.Л., 1938 – Гершкович М.Ш., 1938- Шишкін В.Є., 1938-1941 – Епельбаум Б.М.

За десять довоєнних років свого існування (1930-1940) інститут провів велику роботу по своєму становленню, вдосконаленню навчально-методичної роботи, по створенню учбових лабораторій та кабінетів. Окремі кафедри видали свої наукові збірники, готувались до видання підручники.

За ці роки інститутом було випущено 1603 молодих спеціаліста, які добре показали себе на виробництві.

*За даними Паспорта Київського інженерно-будівельного інституту.

Будівля Київського будівельного інституту по вулиці Чкалова

(тепер вулиця Олеся Гончара)

Друга локація інституту. Вулиця Пироговська (тепер Пирогова)

Гуртожиток на бульварі Шевченка

1936 рік