Заболотний В.Г.

Заболотний Володимир Гнатович (1898-1962)

Видатний український архітектор, член-кореспондент Академії архітектури СРСР (з 1941), перший президент Академії архітектури УРСР (1945–1956), дійсний член Академії архітектури СРСР (з 1950), дійсний член Академій будівництва і архітектури УРСР та СРСР (з 1956).

Народився 13 серпня 1898 року в селі Карань (згодом село увійшло до кордонів міста Переяслав на Київщині). Його батько працював золотарем, виготовляв церковне начиння.

Закінчив Володимир Гнатович реальне училище в місті Переяслав у 1919 році, працював, а у 1921 році вступив до Київського архітектурного інституту, який був першим архітектурним вищим учбовим закладом в Україні. У 1924 році інститут був об’єднаний з інститутом пластичного мистецтва, на базі яких був створений Київський державний художній інститут з архітектурним факультетом.

В 1925 році, ще будучи студентом архітектурного факультету, В.Г.Заболотний запроєктував будівлю Київської кінофабрики, за що був удостоєний другої премії .

Творча позиція Володимира Заболотного студентської пори яскраво виявилася в його дипломному проєкті профілакторію «Кинь-Грусть» на 500 місць, який  Володимир Гнатович успішно захистив у 1927 році, одержав звання архітектора-художника і був залишений викладачем КХІ.

А в 1928 році у співавторстві з професором Альошиним та архітектором Юрченко розробив проєкт Будинку уряду УРСР в місті Харків, тодішній столиці України. Водночас у майстерні Олександра Вербицького розробляв робочі креслення Київського залізничного вокзалу, спорудженого в 1929-1933 роках.

В ті роки в багатьох великих містах були засновані спеціальні проєктні організації, завданням яких було проєктування нових міст. Так в Києві була відкрита філія Харківськогог проєктного інституту «ДІПРОМІСТ», старшим архітектором, а пізніше головним архітектором якого став Володимир Гнатович Заболотний. За чотири роки (1929-1933) під його керівництвом було розроблено плани реконструкції міст Черкаси, Кременчук, Комунарськ (нині Алчевськ, Луганської області), Дніпродзержинськ (місто Кам’янське, Дніпропетровської області), Кривий Ріг.

З початку 1930-х та в період 1944-1962 років В.Г.Заболотний викладав архітектурне проєктування в КХІ та Київському інженерно-будівельному інституті та керував дипломним проєктуванням.

Брав участь у конкурсах: на кращий проект Урядового центру у м. Києві (1935); на повоєнну відбудову вулиці Хрещатик у м. Києві (1944). 

Найкращим твором Заболотного цього періоду його творчості є Будинок Верховної Ради в Києві (1936–1939). Автор особисто керував будівництвом та за успішну роботу був нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР, а присудження за цей проєкт В.Г. Заболотному 15.03.1941 Сталінської премії І ступеня стало найбільшим успіхом, якого не мав жоден інший український архітектор.

У 1939-1941 роках Заболотний був головним архітектором Києва. В роки окупації (1941-1943) він перебував в евакуації в місті Уфа (РФ), де завідував відділом мистецтв в місцевого інституті народної творчості. Перебуваючи в Башкирії, він написав книгу «Українська архітектура».

В 1944 році Володимир Гнатович повернувся, очолив філію Академії архітектури СРСР в Києві. А вже у 1945 році на базі цієї філії була заснована Академія архітектури УРСР на чолі з її Президентом В.Г.Заболотним. В Академії розгорнулося прєктування, яке було пов’язане з відбудовчим післявоєнним періодом. В. Заболотний брав у ньому активну участь. Він підготував один з найцікавіших конкурсних проєктів відновлення Хрещатика, в якому активно звертався до традицій українського бароко, нажаль цей проєкт не був реалізований.

Вчена ступінь доктора архітектури Заболотному була присуджена в 1953 році. В 50-ті роки він розробив (у співавторстві) генеральний план будівництва Виставки передового досвіду в народному господарстві (нині Національний експоцентр України) та проєкт реконструкції та забудови площі Ленінського комсомолу (нині Європейська площа) в Києві.

У 1956 Академію архітектури було реорганізовано в Академію архітектури і будівництва  УРСР. Тоді ж В.Г.Заболотного обрали дійсним членом української та союзної АБіА. 1957 року він очолив відділ історії українського мистецтва при президії АБіА УРСР, створений за його ініціативою. Так розпочався останній період його діяльності. Відділ визначив своїм завданням узагальнення та висвітлення багатовікового розвитку і здобутків українського мистецтва. Очолюваний В. Заболотним великий колектив українських мистецтвознавців розпочав роботу над «Програмою з історії українського мистецтва», які протягом 1957—1962 років створили однотомник «Нариси з історії українського мистецтва» (К., 1962) і авторський рукопис шеститомної «Історії українського мистецтва» (з ілюстраціями). Шеститомник високо оцінила культурно-мистецька громадськість, а український уряд 1971 року нагородив В. Заболотного (посмертно) та інших найактивніших авторів Державною премією ім. Т. Шевченка.

Володимир Гнатович Заболотний був видатним зодчим, педагогом, громадський діячом, художником-живописцем, великим знавцем народного мистецтва, майстром різьби по дереву, автор багатьох картин.

За свої видатні заслуги був нагороджений двома орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора та медалями. В місті Переяслав одна з вулиць носить його ім’я. Академічна бібліотека, створена при Президії Української філії Академії архітектури СРСР в Києві у 1944 р. нині має назву Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека імені В. Г. Заболотного.

Будинок на Софіївській площі в Києві, де з 1945 по 1962 рік жив Володимир Гнатович Заболотний

Меморіальна дошка на фасаді будинку на Софійській площі в Києві

2 серпня 1962 року, на 64 році життя від хвороби пішов у вічність Володимир Гнатович Заболотний. Похований у Києві, на Байковому кладовищі (ділянка №1).

Більш детально ознайомитись із творчою спадщиною В.Г.Заболотного можна за посиланнями:

https://kyivpastfuture.com.ua/kyyivska-arhitekturna-spadshhyna-volodymyra-zabolotnogo/

https://t.deco-creative.com.ua/zabolotnyy-volodymyr-gnatovych-1898-1962