Як будувалась київська телевежа
Будівництво найвищої споруди м. Києва розпочалося у 1967-му й тривало шість років. У ньому взяли участь понад тридцять будівельних організацій та металургійних підприємств України.
Після завершення будівництва лауреатами Державної премії УРСР в галузі науки і техніки 1973 року, отримавши Диплом та Почесний знак «За створення суцільнозварної телевізійної башти, заввишки 380 метрів у м. Києві», стала група спеціалістів, серед яких був заступник головного інженера ДПІ «Укрпроєктстальконструкція» Олег Іванович Шумицький, випускник будівельного факультету КІБІ 1940 року, якого звуть «батьком телевежі».
Київська телевізійна вежа могла б мати абсолютно інші обриси, якби не наполегливість та затятість її «батька». Розглядались різні варіанти, і вже був затверджений проєкт з найменш дорогим варіантом щогли та дешевшою маркою сталі…
Проте, як активний послідовник і сподвижник Є. О. Патона, присвятивши свою інженерну діяльність втіленню ідеї «всі з’єднання металевих конструкцій мають бути зварними», О. І. Шумицький не припинив боротьбу за втілення своєї мрії, залучивши до цієї справи навіть тодішніх керівників України.
Намагаючись вплинути на остаточне рішення цієї «колізії», директор Об’єднання «СоюзметалобудНДІПроєкт» академік М. П. Мельников (теж випускник КІБІ 1934 року за спеціальністю «металеві конструкції, багаторазовий Лауреат державних премій) був змушений особисто прибути до м. Києва для перемовин з Є.О.Патоном. І за результатами цієї зустрічі рішення проєктувати «вежу Шумицького» все ж таки було узгоджено. Завдяки цьому українські будівельники отримали унікальну можливість реалізувати одразу три новизни: створити нову конструкцію новітнім методом та ще й з нового для будівельників матеріалу – корабельної сталі.
Але відстояний у цьому протистоянні варіант вежі коштував О. І. Шумицькому кар’єри. Це була не перша спроба усунути його від керівництва, але стала завершенням управлінського шляху О. І. Шумицького, якого було переведено на посаду заступника головного інженера.
На цьому його трудовий шлях не завершився. Залишаючись в інституті, він був дотичний до всіх його великих і малих проєктів та провадив активну інженерну діяльність, створюючи зварні металеві конструкції різної складності.
Київська телевізійна вежа вельми цікава не лише своєю конструкцією, але й матеріалами та новітнім на той час способом зведення методом підрощування.
Цікаво, що вища на 60 м за Ейфелеву вежу, Київська телевізійна вежа є втричі легшою від неї: її загальна маса дорівнює 2 793 т проти 7 300 т вежі Ейфеля.
Характерною рисою Київської вежі є також застосування багатоштирьових антен із несиметричними циліндричними вібраторами, які одночасно слугують і несною конструкцією, і відбивальним екраном. Така конструкція антен дозволила захистити їх від атмосферних впливів і забезпечило вільний доступ для обслуговування, чим значно підвищило експлуатаційні властивості.
Антенна частина вежі цікава ще й тим, що за схемою А. В. Перельмутера (це теж випускник КІБІ 1955 року) розробленою ще під час проєктування Тбіліської телевізійної вежі, з’єднання труб різних діаметрів було виконано не за симетричним компонуванням. І саме завдяки цій пропозиції замість трьох ліфтів і двох машинних відділень вдалося запроєктувати два ліфти та одне машинне відділення.
Техніко-економічний аналіз ідей та пропозицій О. І. Шумицького, зокрема і запропонований ним спосіб зведення вежі методом підрощування, довів його повну правоту. Незважаючи на проблеми, що виникали під час зведення вежі, робота проєктувальників і дослідників увінчалася беззаперечним успіхом. Завдяки використанню високоміцної сталі та безпосередніх зварних з’єднань елементів було зекономлено 400 тонн металу, суттєво скорочено строки монтажу вежі, а завдяки паралельному веденню робіт – достроково виконано монтаж і налагодження радіотехнічного обладнання.
Окремою та дуже важливою перевагою методу підрощування була
властива йому незалежність виконання робіт від погодних умов, та й просто їх зручність. Можливість виконувати зварювання не на висоті, а у повністю контрольованих і наближених до заводських умовах стала справжнім подарунком долі. Задуманим, передбаченим, але від того не менш приємним. О. І. Шумицький пізніше згадував, що найвідповідальніше завершальне підіймання антенної частини з оболонкою шахти ліфтів було виконано вітряної ночі в січні 1973 року, за низької температури, але під повним контролем з боку авторського нагляду.
Вже більш ніж пів століття Київська телевізійна вежа здіймається над столицею України, уособлюючи собою одну з підкорених вершин світового металобудівництва.
Попри всю свою унікальність за ці роки вежа стала невід’ємною частиною міського ландшафту,
Вона не дивує неспеціалістів, бо диво, поряд із яким ти виріс, стає буденністю. І в цьому немає нічого поганого, навпаки, це – найвищий ступінь визнання інженерного генія.
У такий спосіб Київська телевізійна вежа стала трампліном для подальшого розвинення методу підрощування, започаткувала застосування високоміцної сталі для найбільш навантажених елементів поясів, з’єднання за допомогою електрозварювання встик без використання фасонок, фланців і болтів та запровадила передовий метод монтажу з контролем зварних швів на постійних робочих місцях і використання нової зварювальної техніки.
Саме тому вона заслужено посідає своє місце серед найцікавіших конструкцій світу і, без жодного сумніву, й надалі нестиме звання гордості українських будівельників.
За матеріалами із інтернету: https://drukarnia.com.ua/articles/kiyivska-televiziina-vezha-vid-ideyi-do-simvolu-so9Dr
