Вєтров Ю.О.
Вєтров Юрій Олександрович (4.11.1916-16.05.1983)
Ректор КІБІ 1961-1983 роки. Доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України (1981), член-кореспондент АН УРСР (1979).
Ім’я Вєтрова назавжди вкарбоване в історію нашого навчального закладу. Він був неординарною людиною, пройшов життєвий шлях великого трударя та великого вченого.
Народився Юрій Олександрович 4 листопада 1916 року в місті Могильов (Білорусь).
В 1921 році родина переїхала до Києва. Батько, Олександр Якович, закінчив Петербурзький університет ще до революції 1917 року, в Києві працював директором меліоративного технікуму та був розстріляний у 1937 році. Мати, Любов Митрофанівна, була вчителькою.
Юрій Олександрович закінчив семирічну школу, в 1935 році з відзнакою закінчив Київський гідромеліоративний технікум, а в 1940 також з відзнакою закінчив Київський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю «Промислове та цивільне будівництво».
Працювати почав з 1932 року, до закінчення школи. Працював техніком на дослідницьких, проєктних, будівельних роботах, а після закінчення інституту – інженером Київського відділення «Воєнпроєкту», а потім у науково-дослідному інституті Головного дорожнього управління УРСР.
З перших днів війни в червні 1941 був задіяний до спорудження оборонних споруд біля Києва. Безпосередньо керував роботами по будівництву мостів через річку Десну в селі Літки, через Дніпро в селі Сваром’є та колонного шляху по міжріччю між цими мостами. Після закінчення цих робіт був мобілізований на фронт, був поранений. За бойові успіхи був нагороджений урядовими нагородами.
Після закінчення війни Юрій Олександрович вступив до аспірантури при Московському інженерно-будівельному інституті та у 1949 році захистив кандидатську дисертацію на здобуття вченого ступеню кандидата технічних наук. Темою його дисертації було «Дослідження по різанню щільних грунтів».
Після закінчення аспірантури Ю.О.Вєтров вертається до Києва та розпочинає свою науково-педагогічну діяльність в Київському інженерно-будівельному інституті спочатку на посаді асистента кафедри, потім – доцента.
У 1953 році Вєтров стає першим завідуючим новоутвореною кафедрою будівельних машин. Цій кафедрі в подальшому рішенням Вченої ради інституту було присвоєно його ім’я.
У 1961 році Ю.О.Вєтров був призначений ректором Київського інженерно-будівельного інституту.
У 1964 році Юрій Олександрович захистив докторську дисертацію по проблемі різання та копання ґрунтів та отримав вчену ступінь доктора технічних наук та вчене звання професора.
Ю.О.Вєтров був удостоєний почесного звання «Заслужений діяч науки УРСР», був обраний членом-кореспондентом Академії наук УРСР.
А в 1980 році за участь у створенні та освоєнні надміцних роторних екскаваторів Юрію Олександровичу було присвоєно звання лауреат Державної премії УРСР.
Ректор Ю.О.Вєтров в повній мірі розкрив свої таланти як вченого, організатора, педагога, громадського діяча. Він став засновником цілої наукової школи по дослідженню та інтенсифікації робочих процесів землерийних машин. Їм запропоновані та розроблені основи нового наукового підходу до взаємодії ріжучих робочих органів землерийних машин з ґрунтами, встановлені закономірності впливу затуплення та зносу ріжучих інструментів та опору ґрунтів різанню, вплив цього опору на коливання та варіацію навантажень. Під керівництвом О.Ю.Вєтрова були розроблені методи розрахунку зовнішніх навантажень на робочі органи землерийних машин, методи врахування характеру руйнування ґрунтів при проєктуванні та конструюванні машин, створені оригінальні методи та обладнання для виміру спротиву різанню ґрунтів, розроблені та втілені нові конструкції робочих органів землерийних машин.
Юрій Олександрович завжди виступав за поєднання науки з виробництвом, був взірцем для своїх співробітників, дуже вимогливий до себе та до підлеглих…
Кафедра на чолі з Ю.О.Вєтровим виконала велику кількість розробок для Краматорського машинобудівного заводу. Створена науково-дослідна лабораторія, керівником якої був призначений Вєтров, займалась дослідженнями, пов’язаними із створенням найпотужнішого роторного екскаватора. Його випробування проводились на Нікопольському марганцевому родовищі, де ректор Вєтров працював не тільки як науковий керівник, а й фізично на рівні з усіма працівниками кафедри.
Він працював дуже плідно, використовуючи весь свій досвід та знання для вдосконалення учбового процесу, керував підготовкою аспірантів. Він автор більш ніж 180 наукових трудів, в тому числі 10 підручників та монографій, більше 20 винаходів.
За 22 роки, які Юрій Олександрович очолював інститут, він зробив неоціненний внесок в розвиток та зміцнення навчального закладу. Територія КІБІ являла собою суцільний будівельний майданчик. Зведення в 1963 році центрального корпусу на Повітрофлотському проспекті стало величезною подією в житті нашого університету. За життя та керівництво Ю.О.Вєтрова також були побудовані лабораторний та науково-дослідний корпуси, спортивний комплекс із стадіоном, нові гуртожитки, актову залу, архітектурний корпус.
Велику увагу він приділяв науково-дослідній роботі. На 1983 рік в інституті діяли дві проблемні лабораторії та 10 галузевих науково-дослідних лабораторій, 11 вчених рад по присудженню вчених ступенів, видавались 7 періодичних республіканських науково-технічних збірників.
Наукову та організаторську роботу Юрій Олександрович поєднував з активною громадською діяльністю – був депутатом Київської міської ради, головою республіканської президії по науково-дослідній роботі студентів, був головою постійної депутатської комісії по будівництву та багато іншого.
За успішну та плідну роботу в галузі науки, техніки та підготовки науково-педагогічних кадрів Ю.О.Вєтров був нагороджений орденом Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом Дружби народів та Знак Пошани (1943), Вітчизняної війни 2 ступеня (1944), Червоної Зірки (1944), а також багатьма медалями. В 1974 році Вєтрову було присвоєне звання Заслуженого діяча науки УРСР.
Юрій Олександрович помер 16 травня 1983 року, похований в Києві на Байковому кладовищі, ділянка 42.
