Валентин Крисюк

Крисюк Валентин Іванович (22.02.1998 – 10.02.2023)

Студент магістратури факультету урбаністики та просторового планування (друга вища освіта).

Народився в с. Креничі Київської області.

Одразу по закінченню коледжу зв’язку з посиленою фізичною підготовкою у 2016 році та набуття ним повноліття, пішов добровольцем у 8й батальйон УДА “Аррата” у складі якого брав участь у захисті територіальної цілісності України до липня 2017 року.

За що був нагороджений медаллю “Доброволець АТО”.

Людина з великим серцем, чіткою громадянською позицію, патріот своєї держави.

Загострене відчуття справедливості з юних років змушувало його брати участь у громадських заходах.

З 2017 по 2021 роки навчався в Національному інституті археології, університет ім. Грінченка, поєднуючи навчання з роботою археологом.

Про роботу археологом він міг розповідати годинами, зокрема про знайдені у розкопках археологічні артефакти та історію їх походження.

В 2021 вступив на магістратуру за спеціальністю урбаністика до Київського Національного університету будівництва і архітектури.

Одночасно з цим підписав контракт з 72 ОМБр “Чорні запорожці”, служив стрільцем-помічником гранатометника у мотопіхотному батальоні. Позивний “Хмара”.

Він безпосередньо брав участь у звільненні Київщини, зокрема в боях під Мощуном.Служив стрільцем-помічником гранатометника у мотопіхотному батальоні.

Після чого його бойовий шлях продовжився на території Донецької області, під Горлівкою та Вугледаром, де він був смертельно поранений під час бою.

Життя Героя обірвалося під час виконання бойового завдання 10 лютого 2023 року. Від отриманих поранень під час ворожого артилерійського обстрілу поблизу міста Вугледар у Донецькій області Валентин загинув.

 Однокурсники/-ці згадують, як вони переписувались про важливість збереження і відновлення трамвайної мережі в місті Києві, і як він, будучи далеко, на війні, все одно дуже переживав і вболівав за наше місто. Валентин був веселим, легким за характером, але при цьому сильним. При спілкуванні з ним відчувалась підтримка, додавалась наснага. Він дуже горів археологією, історією, своїми справами.

Коли його запитували в чаті: «Як ти?», то у відповідь отримували: «Я живу в трубі, стріляю з труби і радуюсь життю)))», а на запитання: «І де у тебе стільки сил береться?», сказав: «Все просто – немає іншого виходу, треба їх вже дотиснути, щоб лапки вверх підняли, та можна було до дому повернутись, бо я так ніколи магістратуру і не закінчу».

Із гумором він робив свою військову справу і мріяв повернутися до цивільного життя, щоб робити кращими наші міста. Хотів займатись археологією та бути урбаністом, прагнув відновити своє навчання після служби, неодноразово говорив про це.

Побратими про загиблого воїна:

“Валік був душею компанії, завжди міг підтримати розмову та розповісти щось цікаве з історії та археології. Цікавився новинами на різні теми. Багато читав. Хотів стати урбаністом.

Був хорошим другом, який завжди підтримає та допоможе.У нього було своє безцінне почуття гумору, яке всі ми любили.

Любив життя, на яке у нього було багато планів. Хотів подорожувати Європою та за можливості світом.

Валіко був хорошим та життєрадісним побратимом. З ним цікаво було працювати, а особливо копати окопи та бліндажі – як щось знаходили цікаве міг сказати із якого воно віку”.

“Наш захисник Крисюк Валентин завжди робив те, у що вірив. Він є для нас всіх прикладом мужності та відваги, він показував, як треба любити Україну не словами, а вчинками. Його вірність Батьківщині надихає нас боротись і стояти до Перемоги, а його щирість і позитив залишаться назавжди в серцях рідних та близьких, побратимів та друзів”.

“Страшна звістка надійшла зі Сходу. Багаторічний учасник проекту “Острів” Валентин Крисюк загинув в боях за Незалежність України. Не вистачає слів аби висловити усю гіркоту болю та смутку. Будучи студентом Валентин проходив археологічну практику на нашій пам’ятці і неодноразово повертався в якості волонтера. Він запам’ятався як справжня людина, добра, відповідальна, працьовита, сповнена щирою любов’ю до рідної Землі людина. Гарний і відданий товариш. Береги річки Рось ніколи не забудуть його. Щирі співчуття всім рідним та близьким”.