Спецпроект КНУБА до Дня Вишиванки “Ми – генетичний код України”

Вишиванка – генетична броня Української Нації

Вишиванка – це не лише національний одяг українців, але й оберіг та символ нашої самобутності.

Українська вишиванка має надзвичайно давнє походження. Численні дослідження свідчать, що вишите вбрання створювали ще до VI ст.. Проте, зразки української вишивки з тих часів, на жаль, не збереглися.
Перші вишиванки відігравали не стільки функцію одягу, як, за повір’ями, оберігали їх власників від зла.
Саме тому сорочки оздоблювали візерунками на рукавах, комірах, подолі так, щоб малюнок торкався тіла. Для кожного ритуалу була особлива вишиванка.

Першим, хто поєднав українську вишиванку із буденним одягом став Іван Франко. Саме він стильно носив вишиту сорочку із піджаком. В такому вигляді його можна побачити на 20-гривневій купюрі.

Вишивати цей одяг бралися тільки жінки, адже саме вони дарували виробу потужну позитивну енергетику, а вишиванка символізувала добро, вірність та любов. Це ремесло матері передавали своїм донькам, бабусі – онукам.

Перші візерунки-обереги були особливими: для дівчинки вишивали сорочку чорним візерунком, символом родючості, який в майбутньому повинен захистити від безпліддя. На хлопчика одягали сорочку, вишиту синім і зеленим, захищаючи від природних стихій і травм.

Вишивання хрестиком є найпопулярнішим. Завдяки цій техніці прадавні українки могли відтворювати геометричні, рослинні та інші візерунки. Кожному регіону України притаманна своя вишивка: орнамент, кольори й навіть розташування вишивки на сорочці.

Завдяки орнаменту, кольору вишивки та кольору полотна, з якого зроблена сорочка, у давні часи можна було зрозуміти, хто ж стоїть перед тобою. Таким чином наші пращури могли відрізнити «свого» і «чужого».

Вишиванка може розповісти багато чого про свого власника. Саме тому вишиванка є кодом. Вишиті сорочки різнилися і за гендерною ознакою: чорні вишиванки годилося носити чоловікам, грубе полотно обирали для повсякдення, вибілене – для святкових подій. Сині вишиванки вдягали жінки, які вже не планували мати дітей, чи маленькі дівчатка.

Цікавим є і той факт, що колись підготовку до вишивки дівчата розпочинали за три роки. Багато часу займало вибілювання ниток, адже хімічних відбілювачів тоді не існувало. Дівчата розстилали нитки на березі річок у найбільшу спеку і вважалося, що чотири стихії – вода, сонце, повітря, земля – заряджали нитки. Та й з практичної точки зору річка добре відбивала сонячні промені й пряжа природно вигорала.

Не було раніше і штучних барвників, тому українкам, щоб отримати певний колір ниток, доводилось використовувати природні фарби. Для цього брали відвари, настоянки з трав, кори, квітів, соку плодів. Пшенична солома допомагала отримати усі відтінки жовтого, а щоб тон був золотим, ці нитки запікали у житньому тісті. Термічна обробка у поєднанні з опарою закваски фіксували відтінок на віки.

Важливою традицією для дівчини на виданні було пошиття приданого – рушників та вишиванок. Спочатку дівчина дбала про свій одяг, а після закінчення вишивання бралася за сорочку майбутнього чоловіка. Тут також було чимало прикмет: наприклад, вишивати заборонялося вночі, це було потрібно робити лише наодинці й братися за роботу можна було лише з новою голкою, щоб уникнути зайвих очей.
Також найкращий період для вишивання приданого – Великий піст. Перед початком дівчата молилися.

Ми дякуємо всім, хто доєднався до фотосесії в рамках Спецпроєкту до Дня Вишиванки і подарував неймовірні атмосферні миттєвості і відчуття подорожі у часі.
Окремо хочемо подякувати нашому папараці, креативному фотографу, студенту 2-го курсу факультету ГІСУТ, Жирнову Святославу, який передав вся красу української Вишиванки і наших студентів.

Ми нездоланні Українці.
Ми незламний Народ.
Ми генетичний код величної Нації.
Слава Україні!
Дякуємо, ЗСУ!

Переглянути фотогалерею на сайті ЦКД