Сергій Ніколаєв
Сергій Владиславович Ніколаєв — український військовий фотокореспондент, член Національної спілки журналістів України, Народний герой України (посмертно).
Народився Сергій 14 лютого 1972 року в Києві.
Закінчив середню школу та архітектурний факультет Київського національного університету будівництва та архітектури. Працював дизайнером у рекламному агентстві міста Києва.
«До 15 років був тихим домашнім хлопчиком, а потім – як підмінили. То він вирішував бути спелеологом, і я вмирала зі страху, що він десь зірветься. А потім почалися його поїздки… Я вивчаю світ по фотографіях сина і дивуюся, як досі жива від переживань», – розповідала на відкритті виставки мама Сергія Валентина Ніколаєва.
А в квітні 2008 року прийшов у газету «Сегодня» штатним кореспондентом. Його фахом стали екстремальні зйомки.
Ольга Гук, головний редактор газети “Сегодня” згадувала:
“Всі 7 років роботи в “Сегодня” Сергій був нервом, ураганом, генієм репортажної зйомки і справжнім другом. Його енергії, почуття гумору і доброти вистачало на всіх нас… Коли почався Майдан, хто був на передовій? Звісно – безстрашний Ніколаєв! Отримував травми, кульгав, але йшов знімати. Плював на біль, сльозогінний газ, кулі, обстріли… І робив геніальні фото! Це було для нього справжнє життя. Якщо ж робота входила в звичайне русло, Серьога починав акуратно, але наполегливо чіплятися: “Оль… Тут така справа… Є можливість поїхати… Я буду акуратний!”… У вересні 2013-го Сергій вразив нас глибиною своїх фото, об’єднаних в проект “Недитяче дитинство” – про те, в яких непростих умовах ростуть малюки в гарячих точках. Він збирав знімки протягом п’яти років репортерської роботи в Грузії, Ірані, Кенії, Сомалі, Туреччини… Серьожа загинув як справжній військовий фотокореспондент – на війні. Але у своїй країні…»
Їздив до анексованого Криму – за 5 днів встиг об’їхати 11 міст, фіксуючи зміни, які відбулися після анексії. «Тоді на переправі він запропонував: а давай повернемося сюди в кінці зими? Ми планували це відрядження, але не встигли. Він сказав, що хоче спочатку з’їздити в інше місце, куди – говорити відмовився. Виявилося – в АТО», – каже його колега Марія Ціпцюра.
На сході України Сергій Ніколаєв почав працювати з лютого 2015 року: робив репортаж для газети «Сегодня», збирав матеріал для своєї майбутньої фотовиставки. У свою останню поїздку в Піски біля Донецького аеропорту поїхав з власної ініціативи, взявши на роботі відпустку.
Незадовго до того, 15 лютого 2015 року було оголошене чергове перемир’я із забороною застосування важкої артилерії. Втім, виконувати ці умови проросійські бойовики не збиралися.
У зоні бойових дій, разом зі своїм товаришем Богданом Россинським, він робив репортаж для газети і для своєї майбутньої фотовиставки… 28 лютого 2015 року Фотографи, у супроводі бійця “Правого сектора” на прізвисько Танк, поверталися на базу після зйомки.
«Було тихо. Танк попередив, що місцевість відкрита, треба перебігати, і ми йшли… Танк, трохи позаду Серьога, я відстав, щоб зробити знімок, – розповідає вижилий Богдан. – Все сталося о 12:42. Почув вибух, потім потужний удар по руці, мене відкинуло. Як я скочив на ноги – не пам’ятаю. Побачив, що хлопці поранені, Серьога попросив розстебнути йому бронежилет, він ще був при тямі. Останні слова, які я від нього почув: “Збережи камери…”. У Сергія були множинні осколкові поранення під бронежилетом, сильно пошкоджені рука і нога. У військовий госпіталь Красноармійська нашого друга доставили вже в стані клінічної смерті. Операція тривала 2,5 години. Але він не вижив…»
Головний хірург повідомив, що постраждалий дістав несумісні з життям поранення. Сергію було 43 роки.
У нього залишились мама, дружина, донька.
Пошанування.
Указом Президента України № 313/2015 від 5 червня 2015 року, “за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної журналістики, багаторічну сумлінну працю та високу професійну майстерність”, нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня (посмертно).
Указом № 1 від 4 червня 2015 р. нагороджений відзнакою “Народний Герой України” (посмертно).
Портрет Сергія Ніколаєва розміщений на меморіалі “Стіна пам’яті полеглих за Україну” у Києві: секція 6, ряд 6, місце 31.
Указом Президента України від 19 серпня 2015 року №479/2015 призначено стипендії Президента України дітям журналістів, які загинули у зв’язку з виконанням службових обов’язків – доньці Сергія Ніколаєва Валерії та доньці Дмитра Лабуткіна Кірі.
Похований у Києві на Лісовому кладовищі.
Матеріал підготовлений за матеріалами з інтернет-джерел:
