Роки війни 1941-1945 р.р

Інститут у воєнні роки. 1941 -1945.

Почалися часи випробувань та героїзму для всієї країни.

В перші дні від початку війни в інституті пройшли збори факультетів. Були вони небагатолюдними – група викладачів із студентами знаходились в різних містах країни на практиці, багато викладачів та студентів одразу ж пішли до військкоматів, інші будували укріпні споруди.

На зборах колективу вирішувалось питання, як спростити та пришвидшити іспити та захист дипломних проєктів. А на наступний день, 24 червня, декан будівельного факультету М.О.Гришпан та завідуючий учбовою частиною Ф.І.Фурсов розглянули стан дипломних робіт всіх студентів та намітили терміни захисту так, щоб до липня випустити та видати дипломи всім студентам.

В 1941 році інститут випустив 90 спеціалістів – 84 інженери та 6 архітекторів.

Тим студентам, хто не був мобілізований до лав армії, видавались стандартні довідки з направленням до Куйбишевського інженерно-будівельного інституту для продовження навчання.

Питання евакуації інституту постало з перших днів війни. Але згідно затвердженого плану евакуації, в першу чергу на схід переводили промислові підприємства. З кожним днем війни колектив інституту ставав все менше – хтось йшов у армію, хтось – на будівництво укріпних споруд, інші – в народне ополчення. Частина викладачів була направлена на будівництво оборонних споруд. Викладачі М.С.Будніков, Л.П.Куницький, М.А.Рудич працювали виконробами на оборонних спорудах в Боярці та Тарасівці. Група студентів та викладачів на чолі з О.О.Литвиновим виконували земляні роботи біля села Горенка. М.Д.Жудін  проєктував бомбосховища для міста.

Будівництво оборонних споруд навколо Києва

В серпні 1941 одним вагоном евакуаційного потягу з КІБІ було відправлено до Куйбишева цінне обладнання та виїхали деякі співробітники зі своїми родинами. Інші викладачі самостійно виїжджали в евакуацію в різні міста в східній частині СРСР. Бібліотеку та дещо з лабораторного обладнання співробітники заховали у підвальному приміщенні інституту. Велику роль у збереженні майна інституту під час окупації відіграв тодішній декан будівельного факультету М.О.Гришпан.

В місті Куйбишев (нині це місто Самара, РФ) врешті зібралась група викладачів та студентів з Київського інженерно-будівельного інституту. Перший пришвидшений випуск пройшов в березні 1942 року, де серед випущених 107 спеціалістів – 61 були з Києва. Умови життя в евакуації були дуже непростими: велике навантаження на викладачів, складні побутові умови, необхідність обробляти городи, аби забезпечити себе продуктами.

Під окупацією Київ перебував 778 днів, за цей час місто сильно змінило свій вигляд – центральні вулиці були повністю зруйновані.

6 листопада 1943 року Київ було звільнено!

Будівля Київського інженерно-будівельного інституту по вулиці Пироговській, 9 – вціліла, але була сильно понівечена. Німцями було викрадено все цінне, вікна розбиті. З перших днів після визволення Києва працівники інституту почали приводити приміщення до ладу.

22 листопада 1943 року народний комісаріат по будівництву видав наказ №740 про відновлення з 1 грудня 1943 року діяльності інженерно-будівельних інститутів у містах Київ та Дніпропетровськ (нині місто Дніпро).

Невдовзі з міста Куйбишев повернули обладнання та повернувся Ф.І.Фурсов, який був призначений тимчасово виконуючим обов’язки директора інституту.  Заступником директора по науковій роботі був тоді призначений видатний вчений М.Д.Жудін. В грудні були відновлені на роботі викладачі та співробітники, почалась підготовка до набору студентів.

А з 8 лютого 1944 року розпочались заняття у 190 зарахованих до інституту студентів.

Відкрились підготовчі курси, а в листопаді 1944 року курси реорганізували в підготовче відділення на 400 осіб, яке стало основним джерелом прийому студентів. Передбачався 6-місячний термін навчання на цьому відділенні.

Перші місяці після відновлення роботи весь інститут складався з будівельного факультету. А вже у вересні 1944 року Наркомбуд видав наказ про відновлення з 1944-1945 навчального року архітектурного факультету. Та до кінця того ж навчального року в інституті вже були три факультети: будівельний, архітектурний, санітарно-технічний, на яких готували спеціалістів з 5 спеціальностей.

В 1944 році були виділені будівельні матеріали для ремонту приміщення. Гуртожиток студенти відремонтували власними силами під керівництвом викладачів.

У 1944-1945 навчальному році кількість студентів набагато перевищила довоєнний рівень (до війни біля 800 студентів, а в 1944 році – 1050 студентів). Інститут проводив заняття у дві зміни, але і при цьому приміщень не вистачало і питання розширення приміщень інституту постало дуже гостро.

Керівництво інституту розглядало кілька варіантів для  вирішення цього питання: відновити будівництво прибудови до навчального корпусу, розпочате ще до війни; розпочати будівництво нового корпусу; добудувати або відновити одну з будівель, пошкоджених під час окупації.

Після визволення Києва з 1944 року майже одночасно з відновленням роботи Київського інженерно-будівельного інституту почав працювати ще один навчальний заклад будівельного напрямку – Київський інститут цивільних інженерів з метою підготовки кадрів для будівельно-монтажних та проєктних установ. Він був підпорядкований житлово-комунальному відомству (Наркомжитлобуду УРСР) та розміщувався разом з ним у будинку 78  (86?)  по бульвару Шевченка (тепер це будівля Міністерства науки і освіти України за адресою Берестейський проспект, 10). Програми навчання в обох інститутах мали багато спільного, багато предметів викладали одні й ті самі викладачі. Одночасно два інститути пропрацювали чотири роки та 30 липня 1948 року Постановою Ради Міністрів СРСР інститути об’єднали в один Київський інженерно-будівельний інститут. Очолив його директор Микола Дмитрович Плєхов.