письменник Віктор Некрасов

Віктор Платонович Некрасов

17.06.1911 – 3.09.1987

Письменник, дисидент і емігрант, лауреат Сталінської премії другого ступеня (1947)

    Народився Віктор Некрасов в Києві. Батько — Платон Федосійович Некрасов, бухгалтер, помер у 1917 році, мати — Зінаїда Миколаївна Некрасова, лікар.

До 1914 року родина жила за кордоном (у Швейцарії та Франції), де Зінаїда Миколаївна навчалась.

У 1926 році закінчив 43-ю трудову школу, у 1929 – залізничну будівельну профшколу.

В 1930 г. поступив до Київського будівельного інституту на архитектурний факультет, який закінчив у 1936 році. Навчався у Йосипа Каракіса, з яким довгі роки підтримував близькі стосунки. Паралельно проходив навчання в театральній студії при Київському театрі руської драми. Після закінчення інституту деякий час працювавархітектором, пізніше актором і театральним художником.

На початку Великої Вітчизняної війни актори — незважаючи на бронь — стали проситися на фронт; проте з усієї трупи вдалося потрапити на фронт тільки Некрасову (по військовій спеціальності він був сапером, а їх не вистачало). У 1941-1944 роки Некрасов був на фронті полковим інженером і заступником командира саперного батальйону, брав участь у Сталінградській битві, після поранення в Польщі, на початку 1945 року, в званні капітана був демобілізований.

Повість “В окопах Сталінграда”, опублікована в 1946 році в журналі “Знамя” (1946, № 8-10), була однією з перших книг про війну, написаних правдиво, наскільки це було можливо в той час.

Вона принесла письменникові справжню славу: перевидана загальним тиражем в кілька мільйонів примірників, переведена на 36 мов. За цю книгу, після її прочитання Йосипом Сталіним, Віктор Некрасов отримав в 1947 році Сталінську премію 2-го ступеня. За мотивами повісті і за сценарієм Некрасова в 1956 році був знятий фільм “Солдати”, відзначений премією Всесоюзного кінофестивалю.

За сценаріями Віктора Некрасова поставлені кінофільми “Місто запалює вогні” (1958) і “Невідомому солдату” (1961).

У 1959 році Некрасов пише повість “Кіра Георгіївна” і виступає в “Литературной газете” з рядом статей про необхідність увічнити пам’ять радянських людей, розстріляних фашистами в 1941 році в Бабиному Яру. Некрасова стали звинувачувати в організації “масових сіоністських збіговиськ”. І все-таки пам’ятник у Бабиному Яру було встановлено, і в цьому чимала заслуга письменника.

 

У 1966 році підписав лист 25-ти діячів культури і науки генеральному секретарю ЦК КПРС Л. І. Брежнєву проти реабілітації Сталіна. Мав ліберальні погляди, висловлювався на підтримку руху шестидесятників. Цим привернув до себе увагу КДБ СРСР.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Остання в СРСР книга Некрасова — “У житті і в листах” вийшла в 1971 році. Після цього на видання його нових книг було накладено негласну заборону, а потім з бібліотек стали вилучатися і все раніше вийшли книги.

У 1972 р. Некрасова було виключено з партії та Спілки письменників з формулюванням “за те, що дозволив собі мати власну думку, яка не співпадає з лінією партії”. Після обшуку та численних допитів у КДБ його поставили перед вибором: еміграція, або заслання.

При домашньому обшуку у Некрасова 17 січня 1974 року в Києві КДБ були вилучені всі рукописи і нелегальна література, протягом наступних шести днів письменник піддавався багатогодинним допитам.

Віктор Некрасов був закоханий в Київ, залишив по собі великий спадок фотографій міста.

https://nekrassov-viktor.com/Photos/Folder-Kiev-Foto-VPN/

У 1974 році Віктор Некрасов виїхав за кордон у Швейцарію, а 1979 року його позбавили радянського громадянства. У Швейцарії Віктор Некрасов зустрічався з Володимиром Набоковим.

Останні роки жив в Парижі, був запрошений на посаду заступника головного редактора журналу “Континент” (1975-1982), працював в паризькому бюро радіостанції “Свобода”. Останнім твором письменника стала “Маленька сумна повість”.

Віктор Некрасов помер в Парижі 3 вересня 1987 року.

Похований на російському кладовищі Сент-Женев’єв-де-Буа.

Нагороди.

медаль «За відвагу» (19.02.1943);

медаль «За оборону Сталінграду» (1943);

орден Червоної Зірки (9.05.1944);

медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (1945);

Сталінська премія ІІ ступеня (1947) — присуджена за повість «В окопах Сталінграду»;

Медаль «Лауреат Державної премії СРСР»

орден «Знак Пошани» (24.11.1960);

французький орден Мистецтв і літератури (21.02.1986);

французький Орден Почесного легіону.

 

https://www.ukrlib.com.ua/bio-zl/printit.php?tid=8058

https://nekrassov-viktor.com/biography/