Олександр Плеханов
Олександр Вікторович Плеханов народився 7 березня 1991 у місті Києві.
З раннього дитинства він виявляв неабиякий потяг до творчості, зокрема до конструювання. У 1998 році пішов у перший клас Київської гімназії № 19. Ріс надзвичайно самостійною дитиною, і змалечку був упевнений, що стане архітектором. Художній хист розвивав самостійно; шкодував, що не довелося вчитися у художній школі, хоча це зовсім не завадило йому після курсів успішно вступити у 2009 році на архітектурний факультет Київського національного університету будівництва і архітектури.
Планував навесні 2014 року поїхати до Норвегії, щоб продовжити навчання за фахом в університеті Осло.
Коли навчався на бакалавраті, захопився скульптурою. Під час трагічних подій зими 2013–2014 років створив скульптуру – звіра з людським обличчям, що в алегоричній формі зображав народ, який прокинувся.
Також він як людина всебічно розвинена з дитинства займався веслуванням та айкідо, згодом захопився велоспортом. У 2013 році Сашко взяв участь у веломарафоні Львівська двохсотка який подолав за 12 год 22 хв. У 2014 році, організатори присвятили цю подію його пам’яті. Також займався танцями. У вільний час Сашко конструював (приміром, власноруч збирав двигун Стірлінга), займався розробкою енергозберігаючих технологій майбутнього.
Участь у Революції Гідності.
Олександр Плеханов брав участь у протестах з листопада 2013 року, регулярно виходив на акції. Вимоги протестувальників були прості і зрозумілі – не змінювати євроінтеграційний курс України.
18 грудня 2013 року в соцмережі він написав: “Є такі моменти, коли треба хвалити себе. Визнавати свої досягнення. Восьмого грудня у переповненому вагоні метро люди боялися їхати на Майдан. Сьогодні не боїмося. Коли люди були затримані, багато хто боявся, що живими їх більше не побачать. Сьогодні не боїмося”.
Рівно за два місяці, 18 лютого 2014 року, коли протистояння у середмісті Києва загострилося, Олександр укотре був на Майдані. Він зателефонував матері близько 18-ї години та пообіцяв, що о 20-й повернеться додому або подзвонить.
У цей час силовики оголосили про початок “зачистки” Майдану та почали наступ на протестувальників із боку Європейської площі. Було використано бронетранспортери, які протаранили та посунули барикаду біля Будинку Федерації профспілок України. Олександр обороняв барикаду неподалік від перехрестя вулиць Інститутської та Хрещатика. Саме там, за даними слідства, близько 20-ї години він отримав кульове поранення в голову. Хлопця доправили до Київської міської клінічної лікарні № 17, однак урятувати не змогли.
Рівно через день після загибелі Олександр Плеханов мав отримати диплом бакалавра.
Олександрові Плеханову було 22 роки.
Олександра Плеханова поховали на Лісовому кладовищі в Києві.
Пошанування.
За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Олександрові Плеханову було присвоєно звання “Герой України” з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).
Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив Плеханова медаллю “За жертовність і любов до України”.
Верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно).
Ім’я та портрет Олександра Плеханова викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві, а також на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові.
30 травня 2014 року на столичній вулиці Маршала Тимошенка, 16 (нині вулиця Левка Лук’яненка) встановлено пам’ятний камінь.
16 червня 2014 року в київській гімназії “Межигірська” відкрили меморіальну дошку.
28 листопада 2014 р. об 11:30 біля архітектурного корпусу КНУБА (Київ, вул. Преображенська 2), у якому навчався О. Плеханов, відкрили пам’ятник Герою Небесної Сотні. На фото автори проєкту – декан архітектурного факультету Олександр Кащенко та заступник декана Володимир Король.
Пам’ятний знак в Маріїнському парку. Київ.
15 листопада 2017 року Кабінет Міністрів України заснував для студентів та курсантів закладів вищої освіти державної форми власності стипендію імені Олександра Плеханова за спеціальністю “Архітектура та містобудування”.
https://nebesna.pravda.com.ua/aleksandr-plexanov.html
«Его убил Янукович, выстрелил снайпер, огнестрельное ранение, несовместимое с жизнью. Желаю им каждый день хоронить своих детей, как я хороню своего мальчика», — эти слова мама Героя Небесной Сотни Александра Плеханова произнесла в сердцах во время прощания с сыном.
То, что Саши нет, не могли принять ни родные, ни друзья. Да и как тут поверишь, еще совсем недавно семья готовилась к двум радостным событиям — получению диплома и празднованию 23-летия любимого сына. Саша три недели не дожил до 7 марта — дня своего дня рождения.
Казалось, впереди много счастливых дней, но пуля снайпера все решила по-другому…
Мечтал. Любил. Верил. Он жил. Жил на все сто, хотя нет, скорее, на всю тысячу. Студент архитектурного университета увлекался велосипедным спортом, бальными танцами, мастерил бумеранги. А еще Александр занимался лепкой: изготовлял скульптуры для души и на заказ.
По иронии судьбы, когда Саша принимал участие в балетной постановке эпизода «Трои», ему досталась роль Гектора — храброго вождя троянского государства, который не вернулся домой после поединка с Ахиллом.
Смелый, умный и открытый. «”Кто, если не я?”, любил повторять Саша», — вспоминает его девушка. Проевропейские протесты Александр поддерживал с первых их дней. А после избиения студентов ночью на 30 ноября стал завсегдатаем Майдана.
Учеба не позволяла Александру все время быть на площади Независимости. Но он всегда находил хотя бы несколько часов в неделю, чтоб поддержать протестующих на Майдане.
Так же случилось и в тот роковой для Александра, да и для всей Украины, день — 18 февраля. В утреннем шествии к Верховной Раде Саша участия не принимал. На Майдан приехал уже после обеда, когда закончились пары.
Приехал в самый ад. Именно тогда началась активная зачистка Майдана. Территорию активистов фактически взяли в кольцо силовики. Протестующих забрасывали дымовыми шашками. В воздухе свистели пули. Но Саша не из робкого десятка, он не испугался.
Он был на передовой, на одной из баррикад улицы Институтской, где и погиб. Не спас его ни бронежилет, ни велосипедный шлем. Снайпер попал Александру точно в голову… Почему именно он стал мишенью для стрелка, родные Александра, скорее всего, уже не узнают никогда. В тот момент рядом с Сашей никого из знакомых не было.
Когда отец Александра приехал в больницу забирать тело сына, плакала вся больница, волонтеры и депутаты. Плакали от боли и бессилия. «Только что в 17-ю больницу приехал папа Плеханова Саши. Парню 7 марта должно было исполниться 23 года, — написала в тот день на своей страничке в соцсети Facebook народный депутат Ирина Геращенко. — Все врачи плакали. И мы все тоже. Вроде бы ежедневно врачи видят кровь и горе, но такого ужаса — бессмысленного и братоубийственного — не видели».
На початку 2024 року відбулись дві знакові події.
20 лютого 2024 року біля пам’ятника Олександру Плеханову, що встановлений при вході до архітектурного корпусу КНУБА відбувся мітинг вшанування пам’яті Героя небесної Сотні та покладання квітів. На мітингу була присутня і мала промову мама Олександра. Зі словами вдячності і пам’яті виступали ректор університету Петро Куліков, декан архітектурного факультету Олександр Кащенко та інші.
Ще однією важливою подією стала передача копії дипломної роботи Олександра Плеханова до Музею Майдану в Києві.
https://maidanmuseum.org/uk/node/2782
Копію бакалаврської роботи Олександра Плеханова передав до фондів Музею декан архітектурного факультету КНУБА Олександр Кащенко.
Над проєктом готелю Олександр Плеханов працював упродовж семестру. Це була кваліфікаційна робота бакалавра. Для спорудження готелю на 40 номерів він обрав Тернопільщину, розробив ідею та концепцію. Цей проєкт був авторським, неординарним і як таким, що можна було у майбутньому реалізувати.
Проєкт готелю, який створив Олександр Плеханов, отримав Музей Майдану до дня народження Героя Небесної Сотні.
“Я починав проектування з відчуття. Потреби соціального розвитку суспільства мають бути виражені архітектором.
Вважаю, що архітектурне рішення має бути ефективним, тобто приносити якомога більше благ Людині при мінімальних будівельних втручаннях в навколишнє середовище…” – пояснював роботу Олександр Плеханов.
“Студент Плеханов був неординарний, він поєднував архітектурну творчість з аналізом суспільних подій того часу. Олександр цікавився розвитком України, її майбутнім, обирав відповідні теми для архітектурного проєктування й активно відгукувався на те, що на той час відбувалося в суспільстві. На Майдан він пішов із перших днів і залучив інших наших студентів”, – пригадує Олександр Кащенко.
“Все, кто был знаком с ним близко знают о его остром уме, его благородстве, его честности со всеми, кто был рядом. Это не пустые слова, которые говорят в подобных случаях, Плеханов был таким.
Он честен с самим собой, всегда, даже перед лицом армагеддона. Он знает на что идет.
Он понимает зачем это делает. И он не отступает до конца.” – із спогадів друзів Олександра…
