Вербицький О.М.

Олександр Матвійович Вербицький (27.09.1875-9.11.1958)

Професор, завідувач кафедри архітектурного проєктування (1932-1933), дійсний член Академії архітектури УРСР (1945).

Один  з найвідоміших українських архітекторів, який майже 60 років свого професійного життя присвятив Києву.

Одна з вулиць Києва носить ім’я Архітектора Вербицького.

Народився Олександр Матвійович 27 вересня 1875 року в місті Севастополі в родині техніка-будівельника, Матвія Івановича Вербицького. Початкову освіту отримав у Севастопольському реальному училищі, після закінчення якого вступив до Петербурзького інституту цивільних інженерів. За час навчанні за успіхи в навчанні був відзначений двома золотими та однією срібною медалями, його ім’я було занесене на Почесну дошку найкращих випускників Петербурзького інституту цивільних інженерів. Закінчивши інститут у 1898 році, він обрав для свого життя та діяльності місто Київ.

Молодий зодчий брав участь у проєктуванні актової зали Київського політехнічного інституту, працював десятником та помічником виконроба на будівництві Київського оперного театру. В 1901 році у співавторстві з О.В. Кобелєвим розробив проєкт головного фасаду будинку Державного банку.

Згодом Вербицький почав працювати в Управлінні південно-західної залізниці, став головним архітектором та прослужив більше тридцяти років. За ці роки він спроєктував та побудував велику кількість споруд: залізничні вокзали, товарні контори, чисельні паровозні депо, лікарні, житлові будинки не тільки в Києві, а й у Москві, Кишиневі, Гомелі.

В 1902-1913 роках розробив проєкти та побудував низку багатоповерхових будинків в центрі Києва, двоповерхову будівлю товарної контори на станції Київ, будинок залізничних кас на вулиці Пушкінській.

Одна робота у творчості Вербицького для Києва унікальна. Це прибутковий будинок Марії Красовської по вул. Лютеранській 15 (1908 р.), прикрашений сюжетним керамічним панно. В цьому будинку сам Вербицький деякий час мешкав.

У 20-х роках Вербицький був одним з ініціаторів  та організаторів вищої архітектурної освіти в Києві, брав участь у створенні Архітектурного інституту, де він викладав. А з 1930 року, з відкриттям Київського будівельного інституту, Олександр Матвійович почав свою викладацьку діяльність у ньому та читав курс архітектурного проєктування.

Вербицький захоплювався малюванням, використовуючи для цього акварель, олійні фарби, кольорові олівці.

У 1927 році проєкт залізничного вокзалу в Києві, розроблений Вербицьким, переміг у конкурсі, та 7 листопада 1927 року було закладено перші цеглини в його будівництво, яке завершилось наприкінці 1932 року.  Цей проєкт найбільш повно розкрив талант зодчого Вербицького. В проєкті були використані мотиви українського бароко, який тоді називали «стилем українського шовінізму». Це викликало критику влади, та автор був змушений  переробляти архітектурне оформлення вокзалу. Під час війни 1941-1945 років будівля постраждала від бомб, але встояла.

Наразі залізничний вокзал Києва є пам’яткою архітектури та охороняється державою.

У 1937 р. О. Вербицькому було присвоєно вчене звання «професор».

У 1945 р. О. Вербицького обрано дійсним членом Академії архітектури УРСР.

У 1945-1948 роках він керував підготовкою наукових кадрів, обіймаючи посаду директора інституту аспірантури Академії архітектури УРСР.

У 1958 р. О. Вербицького обрано почесним членом Академії будівництва та архітектури УРСР.

Помер О. Вербицький внаслідок хвороби 9 листопада 1958 р. в м. Києві. Похований на Лук’янівському кладовищі.