Бєлянкін Ф.П.

Бєлянкін Федір Павлович (6.01.1892-21.05.1972)

Доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри опору матеріалів (1953-1970), академік АН УРСР (1948), дійсний член-кореспондент Академії будівництва і архітектури УРСР (1950), заслужений діяч науки і техніки УРСР (1964).

Народився 6 січня 1892 року в місті Ніжин Чернігівської губернії. Батько -Павло Григорович Бєлянкін – був купцем, мати – Юлія Федорівна Голубовська – вчителькою.

Родина переїхала до Києва, де у 1900 році Федір Павлович вступив до Київського реального училища. Після закінчення училища в 1909 році він вступив до Київського політехнічного інституту на інженерно-будівельне відділення, але в 1914 році перервав навчання в інституті та працював домашнім вчителем. У 1922 році поступив на роботу позаштатним співробітником в інститут технічної механіки академії наук УРСР, а в 1924 році Бєлянкін закінчив КПІ за спеціальністю «Мостобудування».

Перші роки своєї наукової діяльності в АН УРСР Ф.П.Бєлянкін присвятив дослідженню котельної сталі та каменю, пізніше був цикл досліджень механічних властивостей деревини. Ці роботи висунули Бєлянкіна в число провідних спеціалістів в цій галузі, набагато випередивши аналогічні дослідження за кордоном.

У 1935 році за виконані наукові роботи Ф.П.Бєлянкіну без захисту дисертації була присуджена вчена ступінь кандидата технічних наук, а вже у 1936 році після захисту дисертації «Міцність дерев’яних балок при вигині» йому була присуджена вчена ступінь доктора технічних наук.

В 1939 році Федір Павлович був обраний членом-кореспондентом Академії наук УРСР. Роки війни (1941-1944) він працював в евакуації в місті Уфа (РФ). А в 1944 році повернувся до Києва та був призначений директором інституту будівельної механіки АН УРСР та обіймав цю посаду аж до 1957 року. Одночасно з науковою діяльністю вів велику педагогічну роботу у вищих навчальних закладах Києва. Так, з 1936 по 1952 рік (за винятком часу евакуації до Уфи) він завідував кафедрою опору матеріалів та читав курс лекцій в Київському політехнічному інституті. А в 1953 році Ф.П.Бєлянкін був запрошений до Київського інженерно-будівельного інституту, де він створив кафедру опору матеріалів, якою керував до 1970 року.

Запропонував і виготовив серію приладів і машин для випробування міцності споруд, зокрема машини для випробування матеріалів на стомлювання за повторним згинанням; перевірки матеріалів консольних зразків та каміння на повторний удар; прилади для визначення коефіцієнта фільтрації залізничних баластів; визначення деформацій кам’яних мостових биків; тарування тензометрів; копер для випробування деревини під час сколювання і згинання від удару.

Основні праці присвячені теорії міцності матеріалів та інженерних конструкцій. Досліджував міцність котельної та листової сталі в умовах експлуатації, фізико-механічні властивості гірських порід України; запропонував теорію міцності деревини при сколюванні; брав участь у розробленні теорії міцності та деформованості пружно-в’язко-пластичних матеріалів з урахуванням часового фактору. Керував дослідженням міцності та вивченням фізико-механічних властивостей нових синтетичних матеріалів.

Федір Павлович Бєлянкін написав більш ніж 100 наукових друкованих праць, серед яких 20 монографій, підготував понад 30 кандидатів і докторів наук. Двічі обирався депутатом районної ради. Був відзначений державними нагородами, серед яких орден Леніна, орден Трудового Червоного Прапора, медаль «За доблесний труд в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років». Такі високі нагороди свідчать про високу оцінку наукової праці видатного вченого.

Пішов з життя Федір Павлович 21 травня 1972 року. Похований в Києві, на Байковому кладовищі.