Колотов С.М.

Колотов Степан Митрофанович (22.12.1880-13.03.1965)

Доктор технічних наук (1963), професор (1935), завідувач кафедри нарисної геометрії та креслення (1945-1965), Член-кореспондент Академії архітектури УРСР (1946–1955), заслужений діяч науки і техніки УРСР (1961).

Народився Степан Митрофанович 22 грудня 1880 року в місті Слобідське В’ятської губернії (тепер Кіровської області Російської Федерації). Батько  працював службовцем нотаріальної контори, мати була вчителькою гімназії, а пізніше завідувала бібліотекою.

У 1913 році закінчив Петербурзький інститут цивільних інженерів та був залишений аспірантом кафедри нарисної геометрії. Паралельно з навчанням і роботою в інституті з 1914 по 1916 рік він працював в Управлінні повітряного флоту по проєктуванню ангарів та інших споруд. Будівництвом у цій галузі займався відділ Всеросійського земського Союзу в місті Києві, куди і був переведений Колотов.

У 1918 році С.М.Колотов виступив у Київському архітектурному товаристві з докладом «Про необхідність створення в Києві вищої архітектурної школи», бере активну участь у роботі комісії. А вже восени 1918 року відкривається Київський архітектурний інститут, а С.М.Колотов обирається його першим проректором та читає курс нарисної геометрії.

У 1923 році архітектурний інститут входить факультетом у склад Київського художнього інституту, а Степан Митрофанович призначається завідуючим кафедрою нарисної геометрії.

З 1926 по 1930 рік за станом здоров’я перебуває в Узбекистані (Ташкент, Бухара, Коканд, Самарканд) на посадах начальника БМУ, завідувача будівельного відділу, заступника голови Головтехбудкому (проєктує житлові будинки, корпус Таджицького інституту освіти, реконструює бавовняні заводи у Бухарі, Каракулі, Термезі та ін., бере участь в архітектурних конкурсах: проєкт театру у Самарканді, житлові будинки Комбанку).

У 1930–1944 роках – професор, завідувач кафедри архітектурного проєктування у Середньоазіатському індустріальному інституті, проєктує клуби, Палац Праці у Душанбе (1932), школу та споруди інституту (1933–1934), бібліотеку у Ташкенті (1939).

В 1944 році за запрошенням Спілки архітекторів України С.М.Колотов повертається до Києва, де до 1948 року працював заступником голови Президії Української філії Академії Архітектури СРСР, потім – директором інституту містобудування.

З 1945 року наукова та педагогічна діяльність Степана Митрофановича нерозривно пов’язана з Київським інженерно-будівельним інститутом. Протягом двадцяти років, з 1945 по 1965, він очолював кафедру нарисної геометрії та креслення.

В 1947 році виходить з друку книга «Нова теорія тіней» – результат багаторічної праці автора по створенню нових методів будування тіней. У 1956 році побачила світ монографія «Допоміжне проєктування», у 1958 році – підручник «Курс нарисної геометрії» (у співавторстві).

Колотов був засновником і першим відповідальним редактором міжвідомчого збірника наукових праць «Прикладна геометрія та інженерна графіка» (з 1964 року).

Великий внесок у розвиток нарисної геометрії як науки не вичерпується написаними їм особисто працями. Головна заслуга С.М.Колотова – це створення цілої наукової школи прикладної геометрії. Розробки Колотова вплинули як на наукові дослідження, так і на зміст навчальних курсів з нарисної геометрії не лише в Україні. Характерна риса цих праць — гнучке використання проєкційного апарату в теорії й на практиці, творчий підхід до проєкціювання. Наукова школа Колотова сприяла розвитку узагальнених проєкційних методів, формуванню теорії зображень в її сучасному вигляді.

Під керівництвом С.М.Колотова було успішно захищено більше 30 кандидатських дисертацій.

За заслуги він був нагороджений медаллю «За доблесний труд у Великій Вітчизняній війні», орденом Трудового Червоного прапора.

Висока принциповість та вимогливість до себе та оточуючим, велика енергія, нові оригінальні ідеї в науковій творчості завжди захоплювали та надихали пов’язаних з ним наукових співробітників та були запорукою успіху усієї кафедри.

Степан Митрофанович був людиною різнобічною, любив мистецтво, музику, сам любив співати. Завжди знаходив вільний час для прогулянок на свіжому повітрі, любив прогулянки Дніпром на моторному човні, чудово грав у шахи, залучаючи до гри своїх колег, які майже ніколи не могли обіграти майстра.

Пішов у вічність Степан Митрофанович Колотов 13 березня 1965 року. Похований в місті Києві, на Байковому кладовищі.