Кіреєнко І.А.

Іван Андрійович Кіреєнко (1879-1971)

Видатний вчений, заслужений діяч науки і техніки УРСР, дійсний член Академії будівництва і архітектури УРСР, доктор технічних наук, професор.

Автор теорії та практики зимового бетонування.

Народився Іван Андрійович 5 вересня 1879 року в місті Бахмач Чернігівської губернії. Його батько був чиновником, мати – сільською вчителькою. Батько помер дуже рано, залишивши мати с трьома дітьми, старшому з яких Івану, було лише дев’ять років. Навчався в Чернігівській гімназії, займався репетиторством. Закінчив гімназію в 1900 році та поступив до Київського університету на математичний факультет, де провчився лише один рік. А в 1901 році поступив на інженерно відділення Київського політехнічного інституту, який тільки-но почав своє існування, в той самий час він слухав лекції на юридичному факультеті університету.

В 1909 році Іван Андрійович закінчив КПІ з дипломом I ступеня та отримав кваліфікацію інженера-будівельника. Його дипломна робота була присвячена залізобетонним спорудам – найновішій та швидко розвиваючійся галузі будівництва на той час. Самостійну діяльність після закінчення інституту Кіреєнко розпочав з посади земського інженера в місті Тараща, що на Київщині. Тоді проявились його блискучі здібності, він одним із перших на теренах всієї Росії почав використання залізобетонних конструкцій в дорожньому будівництві, створив низку нових типів дорожніх конструкцій та споруд по укріпленню придорожньої структури.

На початку минулого століття  цемент тільки з’явився, питання технології не були досконалі, і Кіреєнко взявся за дослідження нового матеріалу – цементного бетону – та присвятив цьому все життя. Взимку 1911 року при будівництві мосту в Таращі молодий інженер ризикнув та прийняв рішення бетонувати на морозі, а зроблені навесні випробування показали, що міцність споруди вища за очікувану. Так, майже випадково, почались дослідження, які не мали прецедентів у світовій практиці!!

В 1913 році Івана Андрійовича запросили до Київського земства на посаду завідуючого відділом проєктування нових типів дорожніх споруд та відряджають в Лондон на міжнародний конгрес.

В тому ж 1913 році Кіреєнко розпочав свою педагогічну роботу в Київському політехнічному інституті та продовжує свої випробування твердіння бетону на морозі.

В 1917 році він захистив дисертацію по тій самій проблематиці, а згодом його дисертація була видана як монографія. Це була перша в світі книга по зимовому бетонуванню!!!

Іван Андрійович повністю присвятив себе науково-дослідній роботі в галузі технології бетонів, а також штукатурних і кам’яних робіт на морозі. Розроблені ним новітні методи втілювались в великих будівництвах того часу – Горьківський автомобільний та Харківський тракторний заводи, Дніпробуді та багато інших.

Перед початком війни 1941-1945 років брав участь у будівництві оборонних споруд в Україні. На початку війни він не встиг евакуюватись з Києва, почав збирати обладнання для лабораторії з випробування будівельних матеріалів, але згодом переховувався від фашистів та працював чоботарем в майстерні.

Після визволення Києва в 1943 році зібране обладнання Іван Андрійович передав Українському науково-дослідному інституту будівництва, де він очолив роботу лабораторії бетону, а з 1945 року він керував сектором стінових матеріалів і бетону Академії Архітектури УРСР, організував науково-дослідну роботу за запитами післявоєнного відновлювального будівництва. Одночасно вертається до викладацької діяльності – завідує кафедрою шляхово-будівельних матеріалів Київського автошляхового інституту.

З 1947 року і до останніх днів життя Іван Андрійович зв’язав свою долю з Київський інженерно-будівельним інститутом. В 1948 році захистив докторську дисертацію, працював професором кафедри будівельних матеріалів, читав курс «Будівельні матеріали» та «Технологія бетону», керував роботою аспірантів та дипломників.

Його консультаціями і порадами користувались при будівництві Каховської та Волгоградської ГЕС, Придніпровської та Луганської ГРЕС, Дарницької ТЕЦ та інших великих об’єктів. Для розширення сировинної бази у 1958-1959 роках він вніс пропозицію щодо використання для виготовлення бетону нестандартних дрібних пісків. Але рецензенти з Москви піддають сумнівам та критиці новітні розробки Кіреєнка.

14 жовтня 1959 року йому присвоєно почесне звання Заслуженого діяча науки і техніки УРСР. З 1963 року Іван Андрійович переходить на посаду професора-консультанта кафедри технології збірного залізобетону, продовжує керувати аспірантами.

Інтенсивну роботу Іван Андрійович вдало поєднував з активним відпочинком і спортом: був гарним ковзанярем, пловцем, любив греблю, спортивну ходьбу та рибалку. Свою працездатність Іван Андрійович зберіг до останніх днів життя. У віці 86 років він брав участь у роботі секції науково-технічної ради в Москві, виступав на засіданнях. Ще на початку 1971 року (у віці 91 року) він виступав на засіданнях ради інституту та будівельно-технологічного факультету КІБІ.

Помер І.А.Кіреєнко 21 травня 1971 року.

Після себе залишив велику наукову спадщину – більше 100 наукових робіт, серед яких 40 монографій, 3 підручника, зареєстровані винаходи, підготував 10 кандидатів наук.