ІСТОРІЯ КАФЕДРИ ОААП

Унікальний шлях кафедри Основ архітектури та архітектурного проектування, яка поєднувала яскраві постаті, історичні для архітектури України, заслуговує на вивчення як цілісне явище, на узагальнення та оприлюднення досягнень для збереження ідейної сутності в подальшому розвитку та історичної пам’яті самобутнього наукового осередку. Вітчизняна архітектурна наукова школа розвивалась поліцентрично на базі навчальних закладів та науково-проектних установ. Та основними осередками, де формувались особистості та відбувалась комунікація і передача досвіду між поколіннями, були архітектурні факультети. Вони були й залишаються визначальними центрами розвитку вітчизняної архітектури. На основі факультетів протягом ХХ століття розгортаються відповідні наукові школи.
Потужним є значення наукової школи київських архітектурних факультетів, доля яких була тісно переплетена та включала низку послідовних закладів, де працювали київські архітектори та науковці. Викладачі цих факультетів були залучені до практичної та дослідницької діяльності таких установ, як: Київпроект, КиївЗНДІЕП, ДІПРОМІСТО, НДІТІАМ та інших. Отже факультети разом з науково-проектними установами Києва були ефективною системою підготовки та практичної і наукової діяльності архітекторів.
У 1930 році було розпочато неперервну спадкоємну лінію розвитку архітектурного факультету та сьогоднішнього Київського національного університету будівництва і архітектури як цілісної перспективної установи. Вона увібрала в себе попередній досвід видатних майстрів архітектури, основною була кафедра Архітектурного проектування. Розвиток напрямів та розширення складу колективу було в основі структурного поділу архітектурного факультету на більшу кількість кафедр різного спрямування. Це був не формальний підхід, а виокремлення цілісних наукових колективів. Так, внаслідок поділу, у 1964 році сформувалась згадана кафедра, яка, з цього часу зберігає самобутні традиції та вагомий вплив. Колектив збагачувався видатними особистостями, а назва змінювалась, що відображало розмаїття діяльності: від кафедри Інтер’єру, меблів та обладнання будинків до кафедри Основ архітектури (з 1972 року), та до кафедри Основ архітектури та архітектурного проектування (з 1990 року). Методичні основи закладали ще під час діяльності загальної кафедри Архітектурного проектування у 1950-ті роки видатні завідувачі: Микола Павлович Сєвєров, Яків Аронович Штейнберг, Микола Олександрович Гусєв. Їхню справу після переформування факультету у 1964 році вже у оновленому складі кафедри продовжували також авторитетні завідувачі: Олег Олександрович Свєшніков та Віктор Володимирович Савченко. Працюють на кафедрі видатні майстри Олександр Якович Хорхот, Анатолій Якович Косенко. Цей період був часом становлення наукової школи архітектурного факультету, і провідні кафедри, починаючи з 1960-х років, починають формувати самобутні та яскраві наукові осередки. Таким осередком, значним для освіти та архітектури України, кафедра  Основ архітектури входить у суперечливі 1980-ті роки.
Надзвичайний період в історії кафедри, який відбувався на тлі історичних подій країни, проходив під керівництвом професора Валентина Івановича Єжова з 1987 року. Рівень ваги особистості Валентина Івановича був державним. Він був Народним архітектором України, головним архітектором КиївЗНДІЕП, директором провідного науково-дослідного інституту КиївНДІТІ (пізніше НДІТІАМ), головним архітектором Києва, доктором архітектури, академіком: був дійсним членом Академії будівництва України, почесним членом Міжнародної академії архітектури, членом Президії Національної спілки архітекторів України, був лауреатом Державної премії в галузі архітектури та інших премій. Ціле місто б утворилось зі споруджених за його проектами будівель, а видані книжки В.І.Єжова й зараз слугують посібниками для фахівців. Це тільки основні віхи його шляху. Зрозуміло, що спілкування студентів та аспірантів з Валентином Івановичем стало для них особливим спогадом та предметом розповідей через багато років.
Академічні традиції, які було збережено протягом радянського періоду, було включено до навчання за нової доби. Адже Валентин Іванович проходив аспірантуру в Академії архітектури УРСР, де продовжував працювати з провідними майстрами того часу: В.Г.Заболотним, О.В.Власовим, О.М.Вербицьким, П.Ф.Альошиним, А.В.Добровольським, Є.І.Катоніним, В.Д.Єлізаровим. У 1992 році В.І.Єжов, Д.Н.Яблонський та В.Г.Штолько були ініціаторами відродження Української академії архітектури, де Валентин Іванович став віце-президентом.
Кафедра на межі тисячоліть розбудовувала на факультеті надійну платформу для майбутнього – якість та забезпечення фундаментальних для архітектурної освіти дисциплін: основи проектування, основи композиції та усі періоди історії архітектури: від світу стародавнього до світу сучасного. На архітектурному факультеті кафедра традиційно забезпечувала ці базові лекційні курси. Особливого значення набула ще одна сторона науково-педагогічної діяльності. На кафедрі утворилась наукова група, що вивчала, оприлюднювала та впроваджувала до навчального процесу особливості історії архітектури України різних часів. Протягом непростих 1990-х, під керівництвом В.І.Єжова також діяли: В.І.Тимофієнко, П.П.Безродний, І.Й.Лошаков, К.Г.Демура, О.С.Слєпцов, В.І.Соченко, Гасанова Н.С., Бачинська Л.Г., Зиміна С.Б., О.В.Щербаков, Р.Ш.Урманов та інші яскраві особистості. Надзвичайне значення тут має постать професора кафедри Віктора Васильовича Чепелика. Цей період визначив особливість кафедри з практичного навчання та проектування в умовах комплексної реконструкції історичної забудови, інтегрувати сучасний об’єкт, відновлювати пам’ятку архітектури.
Завідувач послідовно реалізовував ідею підготовки, на основі аспірантури, групи перспективних науковців, які, навчаючись у професорів викладанню, органічно стануть їхніми послідовниками. Ця група зберегла цілісність та стала основою колективу кафедри сьогодні. Валентин Іванович покладав надії, що його справу продовжить на посаді керівника його послідовник в повному сенсі цього слова – Олег Слєпцов, професор кафедри, який в минулому під проводом В.І.Єжова став доктором архітектури, а потім науковим соратником. Їхня спільна книга наприкінці 1990-х років стала зразком ґрунтовних науково-навчальних монографій (В.И.Ежов, О.С.Слепцов, Е.В.Гусева. Архитектурно-конструктивные системы гражданских зданий. 1998).
Несподівано у 2010 році пішов з життя легендарний Валентин Іванович і його справу продовжив завідувач Олег Семенович Слєпцов. Продовжив на засадах спадкоємності та здійснення сподівань свого Вчителя – професора В.І.Єжова про перспективний шлях цього колективу.
Наступний період діяльності кафедри теж розгортався під час бурхливих історичних подій в Україні, коли всі сфери життя зазнали складних випробувань та увійшли до стану переосмислення основ і орієнтирів. Складнощі у сфері політики, економіки, архітектури і будівництва поєднались з системним оновленням та початком непростої інтеграції до європейського простору освіти і науки. І, як раніше, у складні та вирішальні дев’яності роки, знову треба було зберегти відтворення знань і підготовку нових викладачів і науковців.
Продовжилась традиція, що кафедру очолювали вже знакові фігури, які досягли широкого визнання у фаховому середовищі і якістю створених будівель, і громадськими справами, і науковою діяльністю; мали вплив на архітектурні процеси та вплив магнітний: здатність “притягувати” до спільної діяльності визначних фахівців.
Завідувач професор Олег Семенович Слєпцов – доктор архітектури, творчий керівник Науково-проектного архітектурного бюро “ЛІЦЕНЗіАРХ”, лауреат Державної премії України в галузі архітектури, Народний архітектор  України, член Національної спілки архітекторів України, дійсний член Української академії архітектури, іноземний член Російської академії архітектури і будівельних наук, професор та член-кореспондент Міжнародної академії архітектури. Про масштаб практичної діяльності свідчить авторство біля 330 архітектурних проектів, серед яких 90 – православні храми та комплекси, у 60 містах і населених пунктах України, у Об’єднаних Арабських Еміратах (Дубай), у Португалії (о. Мадейра). Науково-публіцистична діяльність: біля 150 наукових робіт, серед яких 14 – це монографії, підручники та навчальні посібники; 9 кандидатів архітектури і один доктор архітектури під безпосереднім керівництвом професора захистили дисертації. Продовжують розробляти наукові теми 3 докторанти та 17 аспірантів. Ще численні впровадження експериментальних архітектурно-конструктивних систем, 8 патентів України, 54 авторських свідоцтв СРСР та України.
Широта інтересів творчої діяльності Олега Семеновича – особлива риса та різнобарвне джерело натхнення. Це синтез музичної і художньої сфер. Він справою доводить, що художні образи можуть переходити з картини у гобелен, з гобелену у пісню, з мелодії якої – у будівлю, піднесену серед неба.
Професор О.С.Слєпцов здійснює керівництво з властивою йому творчою енергією та демонстрацією власним прикладом. Це рух шляхом постійних експериментів і впроваджень, на перетині теорії і практики, науки і мистецтва; поєднання різноманітних можливостей для утворення нових можливостей. Творча співпраця фахівців різного спрямування взаємно збагачує та дає комплексний ефект навчального процесу, де формується різнобічна особистість сучасного архітектора.
Кафедра Основ архітектури і архітектурного проектування розвивалась на протязі десятиліть та набула взаємно пов’язаних особливостей. Викладачі та дослідники фундаментальних дисциплін разом з досвідченими практиками вже традиційно утворюють колектив з широкими можливостями вирішення різноманітних навчально-методичних завдань. Поглиблене вивчення особливостей історичного архітектурного середовища, реконструкції і розвитку забудови, поєднується з впровадженням та дослідженнями сучасних досягнень в архітектурі.