Гусєв Микола Олександрович

Микола Олександрович Гусєв (27.05.1919 – 21.01.1987)

Кандидат архітектури (1952), професор (1978), декан архітектурного факультету КНУБА (1951 – 1957), завідувач кафедри архітектурного проектування (1957 – 1975), член правління союзу архітекторів СРСР, лауреат державної премії СРСР.

Корінний киянин. В 1939 році з відзнакою закінчив архітектурний факультет Київського інженерно-будівельного інституту, одразу вступив до аспірантури.

Подальше навчання йому перервала війна 1939-1945 років. На фронті він був командиром взводу 8-ї саперної бригади. Після поранення отримав ІІІ групу інвалідності та  долучився до проектної роботи в організаціях міста Куйбишев (нині м. Самара, РФ), де тоді працювали та навчались викладачі та студенти з Києва.

В 1944 році був поновлений та продовжив навчання в аспірантурі КІБІ. З 1946 по 1986 рік – безперервна робота в КІБІ, де Микола Олександрович викладав архітектурне проектування, керував дипломними роботами, читав курс «Архітектура суспільних споруд».

В 1952 році захистив кандидатську дисертацію. Багато років збирав фотоматеріали та літературу по спорту, підготував докторську дисертацію на тему «Спортзали і комплекси», але не встиг її захистити…

Паралельно з навчальним процесом весь свій вільний час Микола Олександрович присвячував творчій діяльності, поєднуючи викладацьку та проєктну справи. Він був справжнім трудягою. Всі, в тому числі й керівництво інституту, звикли до того, що Микола Олександрович завжди, кожного дня, навіть, незважаючи на відпустку, був на роботі, хоч би у той час, особливо на останок, почувався не зовсім здоровим.

 

М.О.Гусєв жив в Солом’янському районі міста Києва, багато уваги, ідей, він як проєктувальник віддавав облаштуванню Солом’янського району

Микола Олександрович був автором проекту спортивного комплексу з плавальним басейном та стадіону КНУБА (1965 -1966). За цю роботу він був відзначений Золотою медаллю ВДНГ СРСР 1974 року. Він займався обстеженням і прогнозуванням матеріально-технічної бази КІБІ, а згодом – всієї мережі вищих навчальних закладів України.

Його авторству належить житловий будинок для викладачів (Київ, Чоколівський бульвар, 10), Меморіальний комплекс воїнам-визволителям на Солом’янському кладовищі (1975), студентський табір «Будівельник» (Київська область, Обухівська траса, с. П’ятихатки), (1960-1965), пам’ятний знак студентам і викладачам КІБІ, що загинули під час війни, встановлений навпроти головного корпусу у 1985 році. А ще він разом з Володимиром Сусловим був автором дуже оригінальної будівлі музею Островського в місті Шепетівка. 

Майже двадцять років М.О.Гусєв очолював кафедру архітектурного проектування. За ці роки було підготовлено понад три тисячі архітекторів. Студенти поважали і любили Миколу Олександровича. Він завжди був стриманим, суворим, але справедливим, чутливим до потреб молоді.

Із спогадів Людмили Георгіївни Бачинської: «Микола Олександрович – людина скромна, делікатна, стримана, чутка, працелюбна, симпатична, добра, чуйна, з тихим голосом і по-доброму суворим поглядом. Кожне його слово зважене, щоби не образити. Як завідувач кафедри Микола Олександрович очолював перегляди дипломних проектів. Його консультації як викладача-архітектора з приводу студентських студіювань були небагатослівними, на рівні відчуття про задум, а не самого обговорення помилок, але все було зрозумілим, і додаткових пояснень не потребувало.

Після закінчення КІБІ за розподілом на роботу я опинилася у науково- дослідній лабораторії при кафедрі, яку очолював М.О. Гусєв. З його благословення я попала в аспірантуру до Я.А.Штейнберга. Майже не висловлюючись, Микола Олександрович вмів спрямувати людину у житті. Під час привітань його з ювілеєм, коли я вже працювала у деканаті архітектурного факультету, він сказав: «Я спостерігаю за Вашими успіхами». Ці слова, що відбивали його увагу до колишніх учнів, для мене були високою оцінкою”.

За успіхи у учбовій, науковій, виховній роботі М.О.Гусєв був нагороджений орденом «Знак Пошани», почесним званням «Заслужений архітектор УРСР», а також медалями і грамотами.

Спорт займав важливе місце в житті Миколи Олександровича. Він займався альпінізмом, тенісом, бадмінтоном, волейболом, плаванням. Грав за збірну команду інституту по волейболу. Коли здоров’я погіршилось, став суддєю Всесоюзної категорії.