Олег Вітів

03.03.1975 – 09.02.2023

Випускник факультету ФАІТ 1996 року.

Киянин, жив та працював у Казахстані.

З початку війни Олег Степанович приїхав в Україну боронити рідну землю.

Командир инженерно саперной роты в ЗСУ.

Перший взводний. Спокійний як удав, здоровий як слон. Із посмішкою дивився на життєву метушню, бо прагнув справжніх вчинків. Із самого початку рвався на війну і досяг свого – перевівся на Херсонський напрямок.

“Ты мой герой!” – слова дружини, що чула уся казарма, коли нас спало 40 душ на одній підлозі. Так і є!

Юрій Гудименко:

“З нашої маленької саперної групи 130 батальону, яка заходила в Ірпінь у березні, немає вже двох.

Спочатку загинув Шерлок, а тепер Олег Витив, позивний Казах. Казах почав розповідати, що приїхав воювати з Казахстану, де давно жив і все мав, тому що у перші дні війни подивився відео якогось бійця, який розповідав, як росіяни будуть гинути, а ми переможемо. А тепер Казах загинув. І його нема.”

Із спогадів Олега Витів:

“Мені чогось постійно везе, почті 11 місяців я на війні, і мій ангел хранитель не дає мені загинути, не буду розказувати всього, а то жінка прочитає, вона мене сама добє…, може дійсно я везунчик і повинен до неї повернутися, і таку дала установку. Я ще не знаю вона у мене ангел, чи демон, і ще хоче з мене крові попити років 20-30.

Яке у мене бурне життя, один екстрім, змінився другим, і там і там можна зламати голову. Там я на прямих лижах летів з отвісних скель, а зараз…, після перемоги розкажу.

Мої бійці падають духом, а для мене це як наркотик, адреналіну не хватає, куди мене тягне в саме пекло, але й з пекла мене жінка дістане не куди не сховаюсь.

Молотила сьогодні нас орковська арта, пацани припадали до землі, а у мене було гаряче кофе с сух пайка, я в ньому знаходив кайф, не який обстріл, не міг перервати процедури, пацани бачили свого командира і теж заспокоювались, наверное, а може думали що за мудак, ні чого його не бере, може коли розкажуть?

Сьогодні поранено мого побратима, на розтяжки, не можу собі простити, весь час йшов по замінованій місцевості попереду, тільки на секунду затримався знімаючи нову розтяжку, пропустив тебе в перед і бах ти підірвався, хоча повинен був я. Не ругай мене Папаня-видужуй…”

6 грудня 2022 року

“В Херсоні перший сніг, холодний вітер, ми після завдання, втомлені і голодні, але серця у нас гарячі, і ми собою закриваємо Херсон. У мене самі кращі войни, готові йти за мною в пекло, хоча і скиглять, і скриготять зубами, але йдуть, бо я завжди поряд, бо ви мої діти, я вами пишаюсь і знаю ви в мене найкращі, і не підведете. Слава ЗСУ. Слава Героям!”

Похований на цвинтарі селища Жуляни Київської області.