РОЗВИТОК ОСВІТИ І НАУКИ

В 1961 році Київський інженерно-будівельний інститут очолив  ректор Юрій Олександрович Вєтров, який керував навчальним закладом до 1983 року.

На початку 60-х років вища освіта опинилась у досить складній ситуації. Потік наукової інформації стрімко зростав та потребував швидкого та ретельного відбору для викладання у вищому навчальному закладі. У 1962 році в КІБІ склався колектив вчених, які взяли на себе рішення проблеми наукової організації навчального процесу. За основу були прийняті принципи кібернетики та програмоване навчання. Роботу інституту в цьому напрямку очолив тоді проректор з навчальної роботи Ю.Ф.Чубук.

Детальніше про цей напрямок діяльності можна ознайомитись за посиланням https://www.knuba.edu.ua/pochatok-ery-kompyuteriv/

Робота в напрямку наукової організації навчального процесу набула нового напрямку – розробці та застосуванні ділових ігор, що наближало студентів до реальних умов виробництва. На початок 80-х років був накопичений досвід, який викликав інтерес та став предметом вивчення у вищих навчальних закладів різного профілю.

У 1968 році в інституті був організований факультет підвищення кваліфікації для викладачів вищих навчальних закладів усього СРСР, де навчання проходило з відривом від виробництва. Щорічно від 100 до 250 викладачів проходили підвищення кваліфікації за сімнадцятьма спеціальностями, такими як: опір матеріалів; будівельна механіка; організація, планування та економіка будівництва; технологія будівельного виробництва; будівельні матеріали; будівельні та дорожні машини і обладнання. З 1968 до 1990 року свою кваліфікацію підвищили 4600 викладачів технічних навчальних закладів.

З метою підготовки висококваліфікованих спеціалістів у 1964 році був відкритий факультет автоматизації будівельного виробництва.  В 1971-1974 роках на цьому факультеті готували спеціалістів по автоматизованим системам управління в будівництві. Сюди зараховували за направленням будівельних організацій спеціалістів з вищою освітою ( на 2 роки навчання) та з середньою спеціальною освітою (на 3 роки навчання). А з 1975 року розпочато підготовку спеціалістів з автоматизованих систем управління в будівництві з повним курсом навчання 5 років. З 1977 року на будівельному факультеті розпочалась підготовка спеціалістів по автоматизації будівельного проєктування.

У 1961 році був створений загальнотехнічний факультет з уніфікованими навчальними планами для студентів.

У 1963 році була організована кафедра експлуатації та ремонту будівельних машин. Двадцять років поспіль очолював кафедру професор Ю.Ф.Чубук.

У 1971 році була утворена кафедра наукової організації праці і ергономіки на чолі з доцентом В.Я.Ожогіним, яка згодом стала мати назву «Кафедра охорони праці та навколишнього середовища».

У 1985 році в інституті почала свою діяльність кафедра економіки будівництва, де працювало більш ніж 30 співробітників: два доктори економічних наук професори та вісім вісім кандидатів наук. Співробітниками кафедри було підготовлено низку видань, а саме:

• «Экономика строительства» М.П.Педан,
• Монографія «Перестройка в строительстве: экономическая реформа» В.А.Міхельс та інші,
• Довідник «Управление экономикой строительства» М.П.Пєдан, П.С.Рогожин, В.І.Скурський.

В інституті з 1959 року діяли підготовчі курси. Щорічно 55-65% від загального числа студентів, що вступили до вишу, були слухачами підготовчих курсів.

З 1970 року при інституті почало працювати підготовче відділення, що допомагало залучати до вступу демобілізованих з армії, а також робітників та колгоспників.

В 1976 році за досягнуті успіхи у підготовці фахівців та високу ефективність наукових досліджень Київський інженерно-будівельний інститут був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Кількість кафедр збільшилась з 6 кафедр у 1930 році до 43 кафедр у 1990 році.

Неухильно збільшувалась кількість студентів. Так, у 1950 році  – 2391 студент, у 1960 році – 4403, у 1970 – 7723.

З 1960 року був створений факультет по роботі з іноземними студентами. В інституті навчались іноземні студенти з 66 країн, обсяг роботи збільшувався.  У зв’язку з цим почав працювати деканат по роботі з іноземними студентами. А з 1967 року почав функціонувати підготовчий факультет для іноземних громадян, який готував їх для вступу в технічні навчальні заклади.

Одночасно зростала не тільки кількість викладацького складу, а і підвищувався їх рівень. В 50-80-ті роки минулого сторіччя колектив КІБІ поповнили вчені, викладачі вищої кваліфікації, а саме: член-кореспондент АН УРСР В.М.Шимановський, професор В.С.Григор’єв, А.В.Жуков, заслужені діячі науки УРСР В.Д.Глуховський, М.М.Жербін, В.Є.Михайленко, професори Г.Ф.Богацький, В.І.Гуляєв, Г.В.Ісаханов, Ю.М.Константинов, О.М.Тугай (очільник інституту з 1984 року) та багато інших. Зміцнювалась матеріально-технічна база інституту. Були відкриті дві проблемні лабораторії – у 1961 році тонкостінних просторових конструкцій (науковий керівник Д.В.Вайнберг) та груп силікатів у 1968 році (науковий керівник В.Д.Глуховський). Остання лабораторія згодом переросла у науково-дослідний інститут в’яжучих речовин і матеріалів імені В.Д.Глуховського.

В 1988 році в інституті була відкрита докторантура.

Велика увага приділялась підготовці наукової та навчальної літератури. Цілий ряд підручників були визнані по усьому Радянському Союзу. Кращими з них були:

• «Технология строительного производства» (колектив авторів на чолі з професором О.О.Литвиновим) – удостоєний Державної премії УРСР, витримав п’ять видань;
• «Организация и планирование строительства» (професори І.П.Ситник);
• «Строительные машины» (професори О.С.Фіделєв, Ю.Ф.Чубук);
• «Инженерная графика» (професори В.Є.Михайленко, О.М.Пономарьов);
• «Гидравлика и аэродинамика» (професор В.В.Смислов);
• Підручник англійської мови (група авторів Л.С.Ямпольський, Г.П.Ятель, Є.Є.Реголянт).

На особливу увагу заслуговують монументальні монографії, як «Планировочная организация городских промышленных территорий» професора О.Я.Хорхота та ряд інших.

У 80-ті роки інститут став одним з найбільших будівельних вищих навчальних закладів та центрів будівельної і архітектурної науки усього СРСР. Були створені та стали широко відомі наукові школи:

• Цифрові методи розрахунку просторових конструкцій із застосуванням електронно-обчислювальних машин (професори Г.В.Ісаханов, В.І.Гуляєв, В.О.Баженов та інші);
• Безцементні шлакопроменеві вяжучі бетони, конструкції і вироби на їх основі (професори В.Д.Глуховський, І.О.Пашков, П.В.Кривенко, Р.Ф.Рунова та інші);
• Теоретичні основи створення та удосконалення будівельних машин (професори Ю.О.Вєтров, В.Л.Баладинський та інші)
• Теорія зображення та машинної графіки (професори В.Є.Михайленко, О.Л.підгорний, С.М.Ковальов, К.О.Сазонов)

Найбільш значними вважаються розробки: шлаколугових в’яжучих бетонів, конструкцій та виробів на їх основі, випуск яких був налагоджений у 1983-1985 роках. У 80-х роках було розроблено і впроваджено технологію використання попелу ТЕС у виробництві залізобетонних конструкцій та керамічних виробів (І.О.Пашков, З.С.Красильникова), технологія виготовлення металоконструкцій з використанням високовиробничого автоматизованого обладнання з цифровим програмним керуванням (М.М.Жербін, Б.О.Макарович), нові робочі органи екскаваторів, навантажувачів та розпушувачів для регіонів із суворими кліматичними умовами (Ю.О.Вєтров).

З 1 вересня 1962 року почала виходити щотижнева інститутська газета «За будівельні кадри», яка з часом змінила назву на «Архітектура і будівництво».

Важливу роль в учбово-виховному процесі відігравала та відіграє бібліотека, яка на 1978 рік налічувала у своїх фондах біля 800 тисяч екземплярів та обслуговувала 12 тисяч читачів. В бібліотеці зібрано багато рідкісних видань починаючи з 1743 року. Щороку до фондів бібліотеки надходило більш ніж 55 тисяч видань, велика доля – це методичні посібники, авторами яких були викладачі інституту.