Будівельна освіта в Києві до 1917 року

Витоки будівельної освіти в Києві беруть свій початок з 11-12 століть. Будівельній справі місцеві жителі навчались у майстрів з Візантії, будівельні інструменти привозять з країн Близького Сходу. Поряд з цим в Києві працюють, навчають видатні художники, зодчі, техніки-самородки.

В кінці 15 століття будівельна школа була створена у Києво-Печерській лаврі, потім – в Братському монастирі. До Києва приїздили майстри з Москви та Італії для обміну досвідом, зростають місцеві кадри професійних майстрів.

В 17-18 століттях спеціалістів будівельників готувала Київська академія (зараз ми її знаємо як Києво-Могилянська академія). В другій половині 18 століття в академії був відкритий клас чистої математики та клас змішаної математики, де викладалась громадянська та військова архітектура, механіка, гідравліка, гідростатика, оптика, тригонометрія, гідрографія.

В Київській академії навчався видатний зодчий Іван Григорович Барський, який присвятив свою творчу діяльність благоустрою київського району Поділ. У 1748-1749 роках він побудував доволі розгалужений водогін в Києві з фонтаном  «Самсон» в центрі Подолу. Крім цього Барський побудував та реконструював більше тридцяти видатних архітектурних споруд в різних містах України.

На початку 19 століття велику роль по організації будівництва та підготовці будівельних кадрів відіграв архітектор Києва (1799-1833) – Андрій Меленський.

30 січня 1812 року в Києві була відкрита Перша (вища) гімназія, яка розташовувалась на Печерську, в Липках, у Кловському палаці. Навчальна програма гімназії складалась з таких дисциплін: грецької, французької, німецької, російської, польської мов, вищої математики, фізики, хімії, технології, архітектури, природного права, політичної економії, комерції, статистики, природної історії, сільського господарства, літератури, моральної філософії, логіки, психології та естетики.

В 1834 році було відкрито Київський університет. У зв’язку з цим гімназія стала середнім навчальним закладом, а всі предмети вищої освіти були передані університету, який став центром вищої освіти Києва. До складу викладачів Київського університету входили видатні вчені, такі як: Ф.І.Мехович (архітектор київського костьолу), О.В.Беретті (архітектор Володимирського собору в Києві).

Наприкінці 19 ст. економічний розвиток набрав швидких темпів. У промисловості Києва відбувались значні перетворення. Утворювались нові промислові підприємства, в Києві їх діяло 125. Найбільші з них – залізничні майстерні, завод «Арсенал», Деміївський цукрорафінадний завод, тютюнова фабрика Когенів, завод Гретера і Кривенека.

25 листопада 1896 року відбулась приватна нарада під головуванням міського голови професора філософії Київської духовної академії Степана Михайловича Сольського. На цій нараді було наголошено про нагальну потребу створення нового вищого технічного навчального закладу.

Із протоколу наради:

«Найбільш відповідним місцем для заснування нового інституту необхідно визнати Київ:

а) як центр великого квітучого краю з промисловістю, що швидко розвивається…;

б) як центр залізничної мережі і округу водних та шосейних шляхів;

в) як місто із сприятливими топографічними та кліматичними умовами;

г) як університетське місто…»

І вже 18 січня 1897 року перший внесок на заснування інституту зробив київський промисловець Микола Терещенко в розмірі 150 тисяч карбованців.

У червні 1898 року вийшло оголошення про перший прийом студентів. Урочисте відкриття Київського політехнічного інституту відбулося 31 серпня 1898 року. Він став одним з найбільших вузів України того часу. Спочатку було тільки інженерне відділення. В 1900 році на інженерному відділенні навчалось 219 студентів, а в 1913 році – вже 671 студент. Інженерам –будівельникам надавали широку архітектурну освіту. Архітектуру викладали в межах загального курсу «Будівельне мистецтво».

Велику роль у розвитку архітектурних знань та освіти відіграло художнє училище, створене на початку 20 століття (1901 рік) на базі школи малювання. А ще в 1901 році була утворена школа десятників по будівельній справі, яка в 1916 році була реорганізована в Київське середнє технічне училище.

Центральний корпус Київського політехнічного інституту

Студенти разом з викладачами у дореволюційному КПІ

1910 рік. Студенти КПІ

1916 рік